С.И. Татаринов

Генерал-есаул Татаринов и депутат Верховной Рады Украины Олесь Доний (справа)

 

Татаринов и Кобзон

 

Тексты статей и книг С. И. Татаринова

Pro_Bahmutsku_storozhu.doc

NARISI_STOR_EKONOMKI_TA_PROMISLOVOST_DONBASU.doc

Bahmutskoe_kazachestvo.doc

Ot_cherti_osedlosti_k_Holokostu.pdf

Etnicheskaya_istoriya_Bakhmutskogo_kraya.doc

Greki_Bakhmuta.doc

 

С. Й. Татаринов

Край, де ми живемо…

Вперше «сторожа Бахмутська» згадується у «Росписі Донецьких сторож по розпросу боярина М. Воротинського»  (1579 р.), як створена у 1571 р. Але ще у 1525 р. Донецькі сторожі инспектував дяк Посольського Приказу Тюфякін. Всього було 6 «сторож», найбільша Святогірська.

У 80 рр. 17 століття торські козаки відкрили соляні провалля на р. Бахмут. Після татарського погрому 1696-97 рр. торчани переселилися на р. Бахмут. Сюди прийшли донські козаки.

У 1701 р. цар Петро I повелів звести «острожек» (земляну фортецю), з 1703  Бахмут стає містом.У документі 1700-1704 рр. описується «острог» розміром 61х16 сажнів з 2 воротами без будівель всередині, з 2 мостами по обидва береги річки, вище по правому берегу річки на посаді часовня, «Семенівської канцелярії…для митного мостового, збору хата,ратуша, різних торських та маяцьких жителів 15 амбарів та 9 кузень».      

Після передачі Бахмуту під начальеництво Ізюмського полковника Ф. Шидловського виник конфлік з донськими козаками, що призвів до бунту К.Булавіна. У 1708 р. Шидловський оточив повсталу фортецю, багатьох жителів «перебив та поколов до смерті». Але у 1709 р. Петро I повелів відбудувати місто і  фортецю.

Після 1711 р. до Бахмуту перейшов гарнизон Таганрогу, перевезено Троїцьку церкву.

У казну були взяті солеварні колодязі, сковолроди, майно. Щорічно приходило варити сіль до 10000 осіб, прибуток не перевищував 50 тис. рублів.

Після чуми 1718-1719 рр. місто спорожніло.

У фортеці Бахмут у 30 роки ХVIII століття через річку було 2 дерев’яні мости, земляні вали з бастіонами, у форштаті (внутрішньому укріпленні) знаходилися 2 погреби для пороху та грошової казни, магазин для хліба, цейгауз з «вогнепускальними орудіями», дерев’янні казарми, дерев’яний будинок  коменданта, його  Канцелярія, «присутсвєне судів місце», амбар для солі дерев’яний, кам’яний погріб для казни, дерев’яний купецький приїджий Двір. У Бахмуті мешкало з цивільного населення (крім гарнізону) дворян 26, духовних осіб 51, купців 144 з 138 членами родин ( євреїв 21). Міщан 492 (євреїв 69), господських селян 165, відставних чинів (25 років служби) 1, калмиків 69.  Привозять тканини, коней та рогату худобу. Вода у місті погана, солона. Земля від балки Чиркової  «ілувата, кам’яниста, алебастрова». Дороги йшли на Харків і Куп’янськ, Таганрог. Місто мало 3 церкви- Троїцьку, Рождественсько- Богородичну та цвинтарну (за фортечним валом).

 У 1721 році згадується Бахмутський козацький полк, який у 60-ті роки очолювали Ю. Кутейников та І. Шидловський. Вони відбили облогу фортеці  10 тис. татарською ордою у 1768 р. Потім полк увійшов до Луганського пікінерського. З 2 сербських полків Р. Депрерадовича та І. Шевіча, які існували у 1754-84 рр., було утворено Бахмутський (Ізюмський) гусарський полк.

У т. з.  Укріпленій українській  лінії з 1741 р. найпотужнішими були фортеці Єлізаветинська та Бахмутська.

На розвиток Бахмуту як міста великий вплив мали зміни в адміністративно-територіальному поділі Росії, які відбувалися на протязі тривалого часу. У зв’язку з цим місто Бахмут в різні часи входило до складу різних губерній Росії, в т. ч. до складу Воронезької, Новоросійської, Азовської, Катеринославської губерній.

Н. Мурзавевич у «Описі міст та повітів Азовської губернії» наводить такі відомості про Бахмут у 70 роки XVIII століття: «город лежит между двумя горами в низком месте…при реке Бахмут…еще речка Ближние Ступки. По ным рекам судового ходу нет по причине мелкости их. Купцов 163, мещан 138, цеховых 21, разразного звания жителей 1437. Ярмонки бывают четыре. В сем городе находятся соляные заводы,…соляных источников два…Сия варка соли, если положить истребляемый лес…приносит больше казне убытки. Здесь распологается уездное Правление. Близ города…вымывается при дождях черный хрусталь по большей части мелкий, ошлифованный чистый и весьма прозрачный. В сем уезде состоят поселенные Влоский, Иллирический и частию Славянский гусарские полки. Рыбы в реках и озерах довольно, земля плодоносна и большею частию обработана…Жители упражняются в хлебопашестве, скотоводстве и торговле, получая достаточную от сих упражнений прибыль».

Бахмут мав певні привілеї. 14 листопада 1824 року цар дозволив городянам вести торгівлю виноградними винами у себе вдома. 2 травня 1639 року 1 % від акцизу на горілчану торгівлю передавався до міського бюджету. З 2 листопада 1842 року дозволялося роздавати міські землі під садівництво та городництво, з 25 червня 1852 року дозволено приймати у залог міській казні приватні камяні будинки під час відкупів та підрядів.

Органом місцевого самоврядування городян-міщан, купців, селян у 40-ві роки Х1Х ст. був Магістрат, який очолював купець 3-ї гільдії Дмитро Андріанович Карталов, секретар П. А. Коровиченко.У місті поряд з Магістратом діяли Сирітський та Словесний суди, квартирна комісія.

Городничими були підполковник, участник війни 1812 року Яків Іванович Гриневич, Костянтин Іванович Зіновєв, капітан Іван Трохимович Петровський, майор  Андрій Іванович Адамій.

Бюджет Магістрату у 1858 році становив 8272 рублів.

 У 1835 році у Бахмуті мешкало 6550 жителів, було будинків цегляних 6, дерев’яних 1017, церков 5, лавок 30, винних льохів 5.  Від великої земляної фортеці і валу, що оточували місто «залишилися ледь помітні рештки».

У 1846 році у Бахмуті мешкало 6442 жителі, було 1987 будинів., 3 готелі та 6 постоялих Дворів, працювали 4 цегляні заводи, 8 салотопельних, 3 салних свічок.

У 1853 році у Бахмуті мешкало 7377 жителів, було 1867 будинків,, 3788 десятин городської землі, діяли 2 готелі, 6 постоялих Дворів, 4 винні льохи, 2 цирюльні, 2 каретні майстерні, паровий та 32 вітряних млинів,21 кузня, 48 цегельних будівель магазинів.

У 1866 році жителів 10103, будинків кам’яних 172, дерев’яних 1700.  На торговій площі 48 кам’яних лавок, 36 тимчасових. Купців 3-ї гільдії 140,  з інших міст 17. Міщан було 4179 осіб. У місті діяли 5 цегельних, 2 миловарних, 7 салотопельних, 5 свічних, 2 вапнякових та кісткопальний заводи, 2 цирюльні. Згадуються 5 православних церков та католицький храм 2 синагоги.

У 1872 році у Бахмуті мешкало 17990 жителів, кам’яних будинків 128, дерев’яних 1661, кам’яних магазинів 53, дерев’яних 77. Горілкою, вином торгували 183 особи. Діяли 5 салотопельних, 4 свічних, салотопельний, винокурний, табачний, пивоварний заводи, 2 млина. Вартість всього майна міста становила 774,7 тис.рублів. Місто мало поштову станцію Павлоградсько-Слов’яносербського тракту, телеграф. Існували Тюремний замок та Камера мирового суду.

У 70-ті роки ХIХ століття Бахмут мав будинків кам'яних 172, дерев'яних 1458 на суму 634 тис.рублів, лавок кам'яних 44, дерев'яних 109 на суму 100 тис. рублів.Нараховувалося 569 ремісників-кустарів, 744 купці при чисельністі населення міста 12109. Загальний обсяг прибутку становив 130 тис. рб., ярмарки та роздрібна торгівля становила 235 тис. рб.

Першим Головою Бахмуту став купець Василь Ангелієвич Ангеліді, секретарем Думи Іван Степанович Педанов. В 1866 - 1867 рр. в міську Думу було вибрано 7 гласних, серед них євреї Янкель Ліпарев, Гершель Тісменіцький.

В Бахмуті гласним могла стати особа, що мала нерухомості на 3 тисячі рублів сріблом.   
У 1867 році соціально-становий склад населення Бахмуту мав такий вигляд: дворяд спадкоемних 68, осіб духовних осіб 69, почесних громадян 4, римокатоликів 1, евреїв 1, купців 517, офіцерів та солдат 386, відставних чинів 133, селян 3392, міщан 4493, іноземних підданих 28.

В. А. Ангеліді подбав про відкриття Вищого народного училища, першої чоловічої гімназії, заохотив іноземця Мартенса почати будівництво водогону.

Продовжувався розвиток учбових закладів Бахмуту, відкриваються нові цегляні, алебастрові, салотопельні і пивоварні підприємства. Дума активно фінансує відкриті Володимирське чоловіче і Олександрівське жіноче училища, відкривається перша друкарня Р. Гріліхеса, де в 1872-88 роках друкуються перші об'ємні і всебічні звіти Думи, земської Управи, статистика по місту і повіту.

До 1890 р. Головами Думи були В.А.Ангеліді, Й.М.Клейменов, І. С. Педанов. З 1890 року міським Головою Бахмуту стає Василь Іларіоновіч Першин. Ім'я його дядька Андрія Івановича Першина зустрічається в I половині ХIX століття як старости Троїцького Собору та благодійника. Іларивон Іванович Першин був гласним губерноського Земства у 1870-76 рр.

До  обрання Головою В .І. Першин мав одне підприємство, володів будинком в 5 тисяч сріблом. Більш ніж за 25 років служіння В. І. Першин не помножив своє багатство, його діти не стали мільйонерами, він увійшов до історії міста як найяскравіша особа кінця ХIХ-початку XX сторіч. Через свою природну наполегливість, здібності розуміти те, що відбувається в суспільстві, новації В. І. Першин по праву заслужив звання Почесного громадянина після більш 25-річного служіння на посту міського Голови.

В нинішніх архівах Дніпропетровська, Харкова, Воронежу, Білгорода, Києва, Москви і Петербургу збереглися сотні листів і документів про необхідність відкриття в Бахмуті нових гімназій, реального, ремісничого, Єврейського училищ, прохання про фінансування будівництва електростанції, відкриття філій російських банків, впорядкування Бахмуту, підписані В. І. Першиним. Він був опікуном багатьох учбових закладів, притулків, одним із засновників музично-драматичного Товариства. Вражає наполегливість міського Голови в листуванні з міністрами фінансів, державного майна, народної освіти, духовних справ. Це не могло не позначитися на комерційних справах В.І. Першина - на початку століття в Бахмуті не згадуються ні його лавки, ні його підприємства, Першин був у родинних стосунках з головами відомих купецьких родин XIX-XX ст. Г. С. Лобасовим, Г. М. Карталовим, О. О. Піскуновим. Вони також беззмінно, багато років були гласними міської Думи, опікунами, меценатами. В міській Думі незмінними помічниками В. І. Першина були лікар М. В. Ковтуненко (його сестра заснувала першу в Бахмуті публічну бібліотеку в 1896 році), лікар М. І. Новгородцев (заміщав Першина під час хвороб 1910-1913 рр., брат видатного російського філософа професора Петербурзького університету і депутата I Державної Думи П. І. Новгородцева).

При найактивній участі  Голови на центральній площі Бахмуту в 1902 році був відкритий Народний Будинок (театр, публічна бібліотека Лейбової, чайна тверезості), засновані і розвивалися Пушкінська бібліотека службовців земства і Гоголівська бібліотека міської Думи.

26  травня 1910 року міський Голова В. І. Першин в Царському Селі підніс царю Миколі Другому хліб-сіль, на честь чого в міській Думі була виставлена величезна біломармурова  Дошка. Статський радник Антіох Луцкевич створив у 1909 р. перший у Росії клас «сокільничого строю та гімнастики».

В 1913 році проживали: росіян - 21 тис., поляків - 113, німців - 76, татар - 89, євреїв - 6,38 тис., іноземних підданих - 104

В 1910-1914 рр. з 30 тис. жителів право голосу на виборах в міську Думу по майновому цензу мали 381 особи - вони обирали 35 гласних Думи. В Думі працювали два представники від земської Управи (ймовірно, К. І. Карпов, про нього нижче) і представник духовенства (в Бахмуті було до 150 осіб цього звання).

Справами міщан відала Міщанська управа на чолі із старостою Є. О. Колісниченко.

В 1910 році в Катеринославі відбулася Південно російська обласна виставка. Бахмутська міська Дума представила альбом з ілюстраціями про свою діяльність і була нагороджена Малою срібною медаллю за благоустрій міста.      

Першими учбовими закладами було Повітове училище (1808), Духовне училище (1841), 4 приватних Школи-пансіони, 1 жіноча гімназія ім. Марії Павлівни (1866). У місті на початкуХХ ст. працювали 2 жіноча гімназія ім. Катерини Другої (1905), чоловіча гімназія ім.Миколи Другого (1876), Реальне училище (1908), Ремісниче училище (1896), ВНУ, Володимирське, Гоголівське, Олександрівське училища, 4 ЦПШ, Єврейське училище (1882), 12 приватних хедерів.

Перші лікарні згадуються від 1808 р.-градська та тюремна. Нова Градська лікарня побудована у 1908 р., Єврейська у 1901 р. Приймальний покій (поліклініка) у 1872 р.

Пожежна команда з 1863 р. Телефонна мережа міста на 120 номерів з 1896 р., у повіті з 1899 р. Поштова станція з 1808 р. Електростанція з 1913 р. Водогін з 1878 р.

1-й залізничний вокзал Попасна-Краматорськ (1878), 2-й Харків-Микитівка (1912).

Існували Тюрма-острог, 2 Арештних Будинки.

Працювало 4 типографії, 7 фотографій, 3 готелі.

Перша бібліотека Вартмінської згадується у 1864 р. Пушкінська вчітельська земства (1899), приватна Лейбової (1902), Гоголівська Думи (1909). Шкільний музей земства (1907-1909).

У місті працювали чи бували фельдмаршали Де Лассі, Мініх, генерали О. М. Румінцев, О. В. Суворов,  М. І. Кутузов, Є. І. Шевіч, М. М. Депрерадович, Катеринославські єпископи Афанасій, Леонід, Феодосій, Серапіон, Агапіт, цар Олександр Перший, поет М. Ф. Чернявський, археограф і історик Є. Й. Сицінський, Чайка Дніпрова, С. Меч (Толстой), співаки А. Рейзен, І. Паторжинський, Ф. Шаляпін, генерал-інженери Ковалевський, Єрофєєв, Летуновський, геологи Ле-Пле, Борисяк, Лутугін, хімік Д. Мендєлєєв, міністр граф Валуєв.